Церква в Яблонці-над-Нисою (Jablonec nad Nisou) є третьою за віком баптистською церквою в чеських землях після Праги та Брна. Після свого хрещення у Відні 1869 року подружжя Фрідріхових переїхало до Яблонця, де тримало крамницю. Це дало їм контакт із багатьма мешканцями Яблонця, міста, яке тоді було майже на 90 % німецьким. Серед тих, хто за їхнім впливом прийшов до віри, була сестра Тішерова з дочкою, які після смерті Фрідріхових піклувалися про цю маленьку групу віруючих. У 1907 році віденська баптистська церква надіслала до Яблонця пастора Бернарда Петерса, але в 1914 році його мобілізували на війну, і в 1918 році він помер від ран. Між двома світовими війнами баптисти в Яблонці не мали власного пастора і стали місійною станцією, спершу церкви в Броумові, а згодом церкви в Герліці. Лише в 1939 році до Яблонця прибув пастор Райнгольд Ніщік, але події 1914 року майже повторилися: у 1941 році й його відправили на фронт, а після повоєнного виселення німців із Судет від колись шістдесяти дев’яти членів церкви залишилося лише шестеро — здебільшого сестри.
Після закінчення війни чехи почали повертатися на батьківщину з польського міста Зелув (чеське поселення поблизу Лодзі) та з Волині в Україні. У 1948 році 67-річний Вацлав Горак, чеський пастор, який повернувся як реемігрант із Югославії, почав проповідувати в Яблонці. У 1952 році церкву в Яблонці адміністративно розпустили й приєднали до церкви в Ліберці.
Брат Горак, однак, проповідував в Яблонці й далі як проповідник-мирянин (тобто неоплачуваний) аж до 1959 року. Після його виходу на пенсію пастор Тучек почав служити на повний робочий день і разом із Ліберцем заснував тамбурицький оркестр1, який вдихнув нове життя в працю церкви — у ньому грали майже всі, хто відвідував церкву, від шести до сорока років, разом із друзями. До праці церкви долучився й енергійний проповідник-мирянин брат Й. Кауфман, який значну частину часу поза проповідями присвячував роботі з молоддю. Він організовував літні табірні поїздки, в яких брали участь молодша молодь, молодь і молоді родини. У 1967 році оркестр поїхав відвідати польські баптистські церкви в Зелуві, Лодзі та Варшаві, а влітку 1968 року разом з оркестром із Ліберця здійснив двотижневу поїздку до Югославії, де вони грали в десяти церквах і також відвідали узбережжя моря. У 1969 році, готуючись до будівництва власного молитовного будинку, ми два тижні допомагали будувати молитовний будинок у Пусте-Рибне. У 1969–1971 роках пастором у Ліберці був брат Мілош Шольц старший, якому вдалося запросити багато гостей із-за кордону, а в 1970–1976 роках ми будували наш молитовний будинок в Яблонці. У той час нам служили пастори брати Прюша та Шперл. За їхнього служіння почалися неофіційні дитячі літні табори, які організовувала молодь, а особливо сестра Е. Резлерова. Вони проводилися в Бржніште, Кунратицях біля Цвікова та в Дубічній понад двадцять п’ять років. Цю традицію згодом продовжило нове покоління молоді, яке з 2009 року знову почало організовувати християнські табори.
У 1992 році церква в Яблонці знову стала самостійною. Нашим першим пастором цієї сучасної доби був брат Вл. Донат старший, який, зокрема, розпочав роботу з тодішньою молодшою молоддю. За брата Д. Куца церква дещо зросла чисельно і, крім згаданих вище дитячих таборів, почала також приймати скаутський загін. Наш нинішній пастор, брат Петер Бача, приєднався до нашої церкви в 2011 році, ще будучи студентом, а в 2016 році завершив богословську освіту на Богословському факультеті імені М. Бела в Банській Бистриці.
Де ми збиралися
Баптисти в Яблонці збиралися в багатьох різних місцях. Спершу лише в родинних домівках, пізніше в орендованих приміщеннях на вулиці Лесні, на вулиці Удолні, 38 (сьогодні вулиця 5. května), у залі корчми «U papouška» та в колишній майстерні шпалер на вулиці Квєтіновій. Після війни почали збиратися на вулиці Соукенній, № 5, у 1960-х роках у колишній майстерні на вулиці E. Floriánové, № 19, потім, поки будувався молитовний будинок, як орендарі братів адвентистів сьомого дня на вулиці Безручова, № 61, а від 5 грудня 1976 року в молитовному будинку на Махова парк, 39b.
Пастори в Яблонці
- Бернард Петерс (1907–1914)
- Райнгольд Ніщік (1939–1941)
- Вацлав Горак старший (1948–1959)
- Йозеф Теофіл Тучек (1959–1966) (церква в Ліберці)
- Мілош Шольц старший (1969–1971) (церква в Ліберці)
- Даніел Прюша (1972–1977) (церква в Ліберці)
- Їржі Шперл (1977–1992) (церква в Ліберці)
- Владислав Донат (1993–1998)
- Даніел Куц (2002–2010)
- Петер Бача (2011–2024)
Вихід із Союзу баптистів
До цієї короткої столітньої історії церкви в Яблонці слід додати бодай часткове пояснення, чому ми вийшли з Союзу баптистів (Bratrská jednota baptistů, BJB). Ми й далі вважаємо себе баптистами, хоча, ймовірно, надто консервативні як для прогресистів, так і для традиційних баптистів. Довгий час ми не усвідомлювали цього процесу відокремлення. Але в 2001 році, коли вже самостійні церкви Ліберця та Яблонця розглядали спільно оплачуваного пастора, кандидата обрали в Ліберці, але не в Яблонці. Причиною була його «дипломатична» толерантність до гомосексуальної практики (тобто його часткове ставлення до авторитету Біблії), яку Ліберець прийняв. Наше власне пробудження від «м’якого» лібералізму, поширеного тоді, також було поступовим, оскільки на делегатських зборах дедалі частіше проштовхувалися позиції такого роду. Яблонець також не уник непорозумінь і незгод протягом нашої історії (наприклад, під час будівництва молитовного будинку), але вони були зумовлені головно особистими суперечками та людською слабкістю. Причина нашого виходу з BJB, однак, є богословською. (Більше в Спільній заяві п’яти церков).
А коли на делегатських зборах у 2013–2020 роках наші пропозиції наблизити практику BJB до принципів ранньої церкви не мали успіху, то після років цих зусиль ми дійшли висновку, що ми не «в одному човні» з толерантною та прагматичною більшістю церков — тобто насамперед з їхніми представниками. Цей поділ (і не лише в межах BJB) походить із різних відповідей на запитання Пилата: «Що є істина?» Після спіритуалізації або поставлення під сумнів Біблії багатьом християнам залишається подальше запитання: «То яка її частина все ще є цілком обов’язковою?» Після наших невдалих зусиль ми розв’язали це виходом, щоб стати самостійною зареєстрованою релігійною спільнотою, хоча й знаємо, що в церквах BJB досі є багато братів і сестер, з якими ми в повній біблійній згоді. Наш вихід було завершено в березні 2022 року, і наша церква стала повністю незалежною.
1 Тамбурица — це народний оркестр струнних інструментів, що походить з Югославії. Він складається з інструментів «брач» (1–4), які грають партії людських голосів — сопрано, альта, тенора, баса. Є також інструменти «бугарія» — струнні інструменти, що тримають ритм, дещо схожі на прості гітари, та «берде» — різновид контрабаса. На цих інструментах грають медіатором, а оскільки вони мають лади, не потребують такого тонкого музичного слуху, як, наприклад, скрипка. З певним зусиллям майже кожен міг навчитися бринькати медіатором і притискати струни на потрібних ладах за нотами.
