Те, що ми збудували наш молитовний будинок за часів панування комуністів, потребує пояснення. У цілій низці незвичайних обставин ми бачимо виразний Божий задум, а по суті своєрідну «Божу іронію». Як інакше можна зрозуміти те, що комуністи, які всіма можливими способами придушували християнство, якимось чином дозволили будівництву нашого молитовного будинку «прослизнути крізь пальці»?
Наприкінці 1966 року нам вручили повідомлення про звільнення орендованих приміщень на вулиці E. Floriánové. Саме тоді починалася політична відлига перед так званою «Празькою весною 1968 року», і з’явилася досі немислима можливість: збудувати нову церкву — молитовний будинок. У той час ми були досить самостійною місійною станцією церкви в Ліберці. («Станція» — це група віруючих, що збирається в іншому місці, ніж головна церква, але підпорядковується її управлінню.) Тож під керівництвом місцевого проповідника-мирянина (неоплачуваного, помічника пастора) брата Йозефа Кауфмана, який згодом також керував будівництвом, розпочалися переговори з церквою, з нашим національним керівництвом, а згодом і з владою. Брат Матаузер, архітектор із празької баптистської церкви, запропонував нам проєктну документацію та нагляд за будівництвом. Ми вели переговори з владою та шукали придатну будівельну ділянку. Проте процес затягувався, влада не поспішала; у 1967–1969 роках у комуністів вистачало власних клопотів. Лише восени 1969 року ми купили ділянку, яку маємо сьогодні, і отримали дозвіл на планування. Остаточний дозвіл надійшов лише у квітні 1970 року.
Але саме затримки та пізній дозвіл уможливили те, що ми взагалі змогли збудувати наш молитовний будинок. Після 1968 року нове керівництво Гусака провело чистку в Комуністичній партії, а також у органах влади, тож наш дозвіл зрештою видали новоперевірені товариші. Якби дозвіл надали «шістдесятивосьмівці», його б безкомпромісно скасували. Пізніше наша будівля, ймовірно, чимало муляла товаришам, але вони, вочевидь, не знайшли приводу діяти проти неї. Лише влітку перед завершенням, коли в Яблонці обвалилася частина будівлі Жовтої школи, була спроба «тимчасово позичити» молитовний будинок як тимчасову школу. Проте тоді «тимчасово» і «на віки вічні» звучали для нас майже однаково. Ми відповіли: «Якщо хочете, націоналізуйте молитовний будинок, але жодної угоди про тимчасове позичення ми не підпишемо». І, ймовірно, через реакцію християн на Заході комуністи відмовилися від свого наміру. З багатьох причин ми віримо, що будівництво молитовного будинку було частиною Божого плану, і в його точному часовому розкладі ми бачимо Боже власне керівництво.
Молитовний будинок будували сім років (від весни 1970 до грудня 1976 року). Його було збудовано майже повністю силами добровольців. (Єдині роботи, які виконували не добровольці, — це покрівля, електропроводка, вентиляція, зовнішній фасад, паркетна підлога та частина облицювання плиткою й мощення.) Робота на будівництві (крім середи, коли було вивчення Біблії) завжди відбувалася пополудні після роботи, тобто з половини третьої до половини дев’ятої. По суботах (коли допомагали брати з Ліберця та Бржніште, наскільки могли) і під час відпусток (чимало братів проводили всю свою відпустку на будівництві, і немало братів з інших церков також жертвували відпусткою, щоб працювати з нами) робота зазвичай тривала з шостої ранку до восьмої вечора. Добре, що ми, як християни, не працюємо в неділю.
Першого року ми копали та заливали фундамент, зводили стіни першого поверху і клали перекриття над першим поверхом. Другого року було завершено основну конструкцію, зокрема покриття дощаного даху толем. Наступні п’ять довгих років пішли на всі інші оздоблювальні робіт. Згідно з будівельними журналами, у будівництво вклали 64 000 добровольчих людино-годин (понад 51 000 з них відпрацювали люди з Яблонця), а загалом ми витратили 960 000 крон (Kčs). У Яблонці ми зібрали 350 000 крон із власних пожертв і десятини; приблизно ще третина надійшла з будівельного фонду нашого національного органу та від інших церков BJB. Решту третину склали пожертви наших братів із-за кордону. Менше ніж мільйон крон на всю будівлю — це неймовірно мала сума. Сьогодні (у 2011 році) за неї можна було б купити хіба що невелику однокімнатну квартиру в панельному будинку — хоча ціни тоді й тепер важко порівнювати. Цегла тоді коштувала 70 гелерів, а п’ятдесятикілограмовий мішок цементу лише 30 Kčs. Середня заробітна плата в той час становила заледве 1 500 Kčs.
У зв’язку з низькою вартістю будівництва ми мусимо ще раз згадати брата Й. Кауфмана. Адже майже все дерев’яне було виготовлено в його скромній столярній майстерні — вікна, двері, крокви, сходи, а навіть дерев’яні стелі та обшивка. Усе це, ймовірно, тоді знизило наші витрати більш ніж удвічі. Будівництво було спільною працею багатьох десятків людей з Яблонця та з інших місць. Були люди, готові багато чим жертвувати, і не завжди лише грошима. Ми пам’ятаємо літню пенсіонерку-сестру, яка майже щосуботи варила обід для добровольців, що приїздили з інших місць, — а щоб мати на це кошти, вона бралася за хатню роботу для інших. Але найбільша людська заслуга у спорудженні цього молитовного будинку належить нині покійному братові Кауфману.
Господь Бог піклувався про нас і про наше будівництво. В епоху, коли речі не можна було просто купити, а їх доводилося розшукувати, нам жодного разу не довелося зупиняти роботи через брак матеріалу. Він також забезпечив, коли протягом тижня ми мусили заплатити 68 000 Kčs за 50 см сталевих балок над залом, а на рахунку не мали навіть половини цієї суми, — і все ж кожен рахунок завжди був сплачений вчасно. Або візьмімо справу з камінням і килимами. У 1970 році ми купили кілька тонн добутих гранітних блоків, і коли в 1976 році ми завершили останні кам’яні підпірні стінки та сходи, не бракувало жодного каменя, і жоден не залишився. Так само було з оригінальними килимовими доріжками — у крамниці лишилося лише кілька останніх метрів. Чи вистачить їх? Після того як їх розклали й обрізали, залишилося менше пів метра. Тому ми віримо, що той, кому належить найбільша заслуга — а отже й найбільша подяка — за спорудження нашого молитовного будинку, — це Господь Бог.
KH
